admin / 19.10.2020

Миндаль как растет и

Содержание

Все мы привыкли считать миндаль орехом, хотя, с биологической точки зрения, это косточковый плод растения из рода Слив.

Первоначально культивировать миндаль начали в Азии в 4 веке до н.э. В наше время миндаль получил широкое распространение, но крупнейшими его производителями являются США (штат Калифорния) и, в Европе — Испания.

Сейчас в Испании выращивается более сотни сортов, из них наиболее ценные — Marcona, Largueta и Planeta.

Особой гордостью провинции Аликанте является местный сорт Marcona, самый дорогой и самый востребованный в кондитерской промышленности и в производстве турронов.

Плоды миндаля известны своей питательной ценностью, но важно различать два вида миндаля: сладкий и горький.

  • Миндаль горький. Ядра горького миндаля несъедобны, т.к. содержат вещество амигдалин, которое при попадании в человеческий организм превращается в ядовитую синильную кислоту и может вызвать отравление. Из такого миндаля выжимают масло, которое используется в парфюмерии, например для варки лучших сортов мыла.
  • Миндаль сладкий. Его употребляют в пищу свежим, поджаренным, подсоленным, а также в качестве пряности при приготовлении различных сладостей, шоколада, ликёров. Самые популярные сладости на миндальной основе — это марципан (смесь молотого миндаля с сахарным сиропом), пралине (молотый миндаль, обжаренный в сахаре), нуга или туррон и макаруны. Также всё большим спросом пользуется миндальная паста как альтернатива жирной арахисовой.

А самый вкусный миндаль — сорванный с ветки дерева, расколотый камнем на дороге и тут же съеденный!

Ценна даже скорлупа миндальных косточек – её используют для придания аромата и цвета коньякам, ликёрам, и винам; из неё также делают активированный уголь.

Миндальное молоко (смесь молотого миндаля или миндальной пасты и воды) – изысканного вкуса напиток, в отличие от коровьего молока не содержит лактозу и холестерин, и, конечно, настоящая находка для приверженцев вегетарианства как отличный источник белка.

Во многом благодаря огромным просторам миндальных рощ провинция Аликанте является центром производства туррона. Turrón de Alicante, в двух словах, это сладкая нуга из поджаренного миндаля и меда; на самом деле их производят в множестве вариаций. По стандартам миндаль должен являться основным ингредиентом туррона, а точнее не менее 46% продукта. Используемый мед обязательно должен быть валенсийским.

Аликантийский туррон традиционно употребляют в рождественские дни. Почему именно в Рождество?

Эта сладость во все времена не была доступным продуктом. Учитывая высокую стоимость ингредиентов, используемых при его приготовлении (мед и миндаль), туррон был лакомством, предназначенным для особых случаев.

Но прелесть миндаля не только в его вкусе, аромате и пользе, а еще и в красоте миндального дерева в цвету!

Период цветения миндаля (февраль-март) – это время, когда только ленивый не остановится по пути на миндальных плантациях, а то и отправится туда специально, чтобы сделать несколько впечатляющих фотографий.

Испанцы сравнивают миндальное дерево с гадким утёнком, который превращается в прекрасного лебедя в начале весны.

На первый взгляд может показаться – деревья в снегу, но здесь не бывает снега, это белые или розовые лепестки, которые покрывают кроны.

Одно из лучших мест, где можно полюбоваться этим пышным цветом, это долина Valle del Pop в провинции Аликанте.

Легенда о миндале

С античных времён ценили миндальное дерево за красоту цветов и вкус плодов. Нет ничего удивительного в том, что древнеримский поэт Овидий в сборнике стихотворных писем мифологических героинь «Героиды» излагает легенду, согласно которой афинский царь Демофонт по пути на Троянскую войну увлёкся фракийской царевной Филлидой.

Когда война закончилась, Филлида днём и ночью бродила по берегу моря в надежде увидеть корабль возлюбленного, но Демофонт так и не вернулся к назначенному сроку. Невеста не вынесла столь долгого ожидания и умерла от горя, после чего боги превратили её в миндальное дерево.Возвратившись во Фракию, Демофонт узнал о случившемся и обнял дерево, которое сразу покрылось красивыми благоухающими цветами, подобно одеянию невесты. С тех пор цветение миндаля знаменует собой приход весны и возрождение жизни…

Источник: Журнал «Наука и жизнь», №6-2017

Полезные свойства миндаля

Их много! но вот часть из них:

  • Высокое содержание мононенасыщенных жиров, клетчатки, белка и многих важных питательных веществ.
  • Зерна миндаля полны антиоксидантов, которые содержатся в коричневой части кожи, которая покрывает миндаль, по этой причине очищенный миндаль, с которого удаляется эта шелуха, будет не лучшим выбором с точки зрения здоровья.
  • Богатый источник витамина Е, который связан со многими преимуществами для здоровья.
  • Высокое содержание магния помогает в борьбе с диабетом типа 2, а также снижает кровяное давление.
  • Снижает уровень холестерина в крови.

Где взять миндаль?

Он продается в супермаркетах в разных видах:

  • сырой чищенный или нечищенный
  • обжаренный, возможно добавление соли или карамели
  • миндальная мука или стружка — отлично идут в кондитерские изделия
  • упомянутое выше миндальное молоко, прекрасно заменяет традиционное коровье как в готовке, так и в сыром виде, например, его можно добавлять в кофе.

Светолюбивое растение миндаль довольно высокое. Этот кустарник выносит жару, сравнительную засуху, а также морозы (но не более – 25 градусов). Стоит помнить, что весенние заморозки могут загубить завязывающиеся цветки.

Особенности миндаля и уход за ним

Многие задавались вопросом, как растет миндаль или авокадо или инжир, то есть что-то экзотичное для нашей широты и некоторые пытаются вырастить у себя в доме разные небывалые для нас растения, но не всем сопутствует успех. Многие пытаются вырастить и миндаль, который дает вкусные и полезные орехи и который реально растить у нас.

Есть множество разновидностей миндаля, с горькими плодами и сладкими плодами. Специально выращивают миндаль со сладкими плодами для пищевой, медицинской и косметической промышленности. Орех миндаля содержит в себе магний, белок, медь, фосфор, железо, цинк, витамины В и Е, марганец.

Миндаль не экзотическое растение, но и не распространенное в широтах с суровым климатом. Чаще его можно встретить в Крыму, в южных территориях бывшего СССР, в Азии, на Кавказе, в Тянь-Шане и Гималаях, на щебенистых, каменистых и горных слонах.

Миндаль – это дерево или кустарник, и как уже было сказано, довольно высокое: может достигнуть 10-ти метровой высоты, цветет бело-розовыми или белыми цветочками, а плод – это яйцевидная косточка. Цветение миндаля начинается очень рано, до появления листьев и до цветения других деревьев.

У миндаля слаборазвитое корневище, в котором всего до пяти скелетных корней, но корни сильные и проникают на достаточную глубину, благодаря чему миндаль хорошо переносит засуху. Миндаль прекрасно опыляется, но для этого необходимо сажать несколько деревьев рядом. Полное и сильное плодоношение наступает на восьмой год после посадки. Миндаль неприхотлив, кроме непереносимости мороза выше – 30 градусов, любит много солнца и не переносит близость грунтовых вод.

Необходимая почва для миндаля

Прекрасным составом почвы для хорошего роста и развития миндаля станут суглинистые почвы (абсолютная альтернатива — глинистые), черноземы обыкновенные, выщелоченные и карбонатные. Если используемая для посадки почва содержит высокую концентрацию извести, то она является наиболее пригодной для миндалевого сада. Засоленные же почвы и кислые категорически противопоказаны для этого растения.

Обязательно необходимо следить за состоянием почвы на протяжении вегетационного периода: производить рыхление, вовремя осуществлять полив.

Удобрения вносятся исключительно поздней осенью. Это может быть компост, навоз, помет птиц; а также калийные соли и фосфорные. Если удобрение содержит азот, то его вносят обязательно до начала июня.

Правила посадки

Посадка миндаля должна осуществиться поздней осенью или в первые дни весны. Однолетние саженцы высаживаются по простому принципу: 7х5 или 7х4. Так как абсолютно все сорта миндаля нуждаются в качественном и своевременном опылении, то основные сорта (доминирующие) необходимо разместить с опыляющими (4-6 разных сортов). То есть, чтобы миндаль принес плоды после его цветения, рядом должно быть несколько деревьев других сортов миндаля. Миндаль опыляется непосредственно при помощи насекомых естественным путем, поэтому на участке, используемом под миндальный сад должны находиться улья: не менее 4 ульев на один гектар площади земли.

Место для расположения куста (для его посадки) необходимо выбрать в защищенном от ветра месте. Предпочтительно – открытые к южному направлению площади участка.

Миндаль размножается семенами, которые нужно заранее замочить и высевать в специально подготовленную почву осенью или весной, высадка саженцев проводится или поздней осенью или рано весной. Также миндаль можно размножать черенками и корневым делением куста.

В случае размножения кустарника вегетационно не обязательно его прививать ветвями аналогичных сортов. Подвоями могут быть сорта сладкого или горького миндаля. А также это может быть прививка персиком, сливой, алычой, обязательно привитые в возрасте 2 лет.

Формировка куста

Весной, сразу после посадки, саженцы (в возрасте один год) укорачивают на высоту 80-100-120 сантиметров, ограничивая форму кроны до 30-40 сантиметров. Из всех имеющихся отросших и укрепившихся побегов оставляют только около 4-5 самых крепких. Примерно за 3-4 года таким образом формируется основа кроны (напоминающая по виду чашу). Через 4-5 лет необходимо проводить обрезку. Это, по сути, прореживание ветвей, которые загущают крону, а также лишние побеги, и так называемые «конкуренты».

Приросты в возрасте более одного года укорачивают до 60 сантиметров. После такой омолаживающей обрезки деревья миндаля полностью могут восстановиться. Если же такую обрезку не проводить в необходимое время, то плодовая завязь ослабевает или осыпается.

Конечно, не все сорта миндаля подходят под разные климатические условия и территориальное расположение. Но если учесть многие особенности его взращивания, то успех вам гарантирован.

Наталья Опубліковано у Плодово-ягідні рослини Опубліковано: 11 лютого 2019Доповнено: 16 липня 2020

Рослина мигдаль (Prunus dulcis) – невелике дерево або чагарник підроду Мигдаль роду Слива родини Розові. Підрід об’єднує близько 40 видів мигдалю, але в культурі вирощують тільки мигдаль звичайний. Мигдаль вважають горіхом, однак насправді він є кісточковим плодом. Дерево мигдаль походить із Середземномор’я і Середньої Азії – воно з’явилося в цих районах ще до нашої ери. Сьогодні мигдаль, крім Середньої Азії і Середземномор’я, росте в Каліфорнії, Китаї, Західному Тянь-Шані, в Криму, на Кавказі, у виноградниках Словаччини, в Чехії і Південній Моравії.
Мигдальне дерево віддає перевагу щебенистим і кам’янистим схилам із багатим на кальцій ґрунтом на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, хоча в Ізраїлі він росте набагато нижче. Розташовується мигдаль у природі невеликими групами по 3-4 деревця або кущі на відстані від 5 до 7 метрів один від одного.

Посадка й догляд за мигдалем

  • Посадка: на початку березня або в останні дні вересня.
  • Цвітіння: у березні або квітні, раніше, ніж з’являється листя.
  • Освітлення: яскраве сонячне світло.
  • Ґрунт: дреновані та повітропроникні чорноземи, суглинки, піщані ґрунти з високим умістом вапна й водневим показником pH 7,7. Ґрунтові води на ділянці мають залягати глибоко.
  • Полив: регулярний: одним відром води при висиханні ґрунту в пристовбурному колі на глибину 1-1,5 см. Саджанці поливають частіше, ніж дорослі дерева. При складнощах із доставкою води в сезон зі звичайною кількістю опадів досить двох рясних поливань за сезон: весняного й осіннього вологозарядкового.
  • Підживлення: у кінці квітня або на початку травня в пристовбурне коло вносять розчин 20 г аміачної селітри в 10 л води. Восени під перекопування в пристовбурне коло вносять 1 кг гною і по 20 г подвійного суперфосфату й сірчистого калію.
  • Обрізування: навесні, до початку сокоруху, і восени, після падолисту, проводять санітарне обрізування. Формувальне обрізування роблять після цвітіння.
  • Розмноження: окуліруванням, паростю, відсадками, іноді – насінням (кісточками).
  • Шкідники: павутинний кліщ, мигдальні насіннєїди, сливові плодожерки, попелиці, сливові короїди-заболонники та листовійки.
  • Хвороби: церкоспороз, іржа, моніліоз, сіра гниль (ботритис), пархи, клястероспоріоз (дірчаста плямистість).

Детально про вирощування мигдалю читайте нижче

Дерево мигдаль – опис

Дерево мигдаль досягає у висоту 4-6 м, а чагарник мигдаль – 2-3 м. Кореневище мигдалю має не більше п’яти скелетних коренів, які проникають на достатню глибину, щоб рослина не потерпала від посухи. Пагони у цієї гіллястої рослини двох типів: укорочені генеративні та подовжені вегетативні. Листя мигдалю ланцетне, із загостреною верхівкою, черешкове.

Як цвіте мигдаль? Світло-рожеві або білі квіти мигдалю діаметром до 2,5 см складаються з п’яти пелюсток. Цвітіння мигдалю починається в березні або квітні – раніше, ніж розпускається його листя. Плід мигдалю є сухою, оксамитовою на дотик овальною кістянкою зі шкірястим зеленим насінником, котрий після висихання легко відділяється від кісточки завдовжки від 2,5 до 3,5 см, яка має ту саму форму, що і плід, але часто поцяткована борозенками.

Мигдаль починає давати плоди з чотирьох-п’яти років, повне плодоношення настає на десятий-дванадцятий рік, і плодоносить дерево від 30 до 50 років. При гарному догляді мигдальне дерево може рости у вашому саду від 50 до 80 років, але деякі екземпляри можуть жити до 130 років.

Мигдаль звичайний має два різновиди – гіркий мигдаль, що зростає в природі, і солодкий мигдаль, вирощений у культурі. Мигдаль – рослина самобезплідна, що вимагає перехресного запилення, і для того, щоб він почав давати плоди, в безпосередній близькості від нього має зростати ще не менше трьох мигдальних дерев сортів-запилювачів, термін цвітіння яких збігається. Окрім напрочуд смачних плодів, мигдаль цінується як декоративна рослина і як чудовий медонос, що виділяє під час цвітіння чарівний аромат. Оскільки мигдаль запилюється в основному бджолами, найкраще він плодоносить, якщо на ділянці розташовані 3-4 вулики.

Горіх мигдаль є родичем таких плодових дерев, як яблуня, груша, слива, абрикос, алича, персик, аронія, горобина, шипшина, глід, айва та інших відомих у культурі представників родини Розоцвітих. Із нашої статті ви дізнаєтесь, як росте мигдаль в умовах середньої смуги, як здійснюється посадка та догляд за мигдалем, які існують види мигдалю, які сорти мигдалю більше пристосовані до наших кліматичних умов, у чому користь мигдалю, а також для кого і в чому може полягати шкода мигдалю.

Посадка мигдалю

Коли садити мигдаль

Мигдаль можна виростити з кісточки, і про це ми розповімо вам у розділі про розмноженні рослини, але найкраще вирощувати мигдаль з однорічного саджанця. Висаджують саджанці в ґрунт напровесні, на початку березня, або восени, в останні дні листопада. Вибирають для мигдальних дерев сонячну ділянку, хоча непогано вони ростуть і в притінку, проте саджанці мають бути захищені від протягів і сильного вітру.

Найкращий ґрунт для мигдалю – водо- і повітропроникні чорноземи, піщані або суглинні ґрунти з високим умістом вапна – оптимальний pH 7,7. Кислі, хлористі або засолені ґрунти для вирощування мигдалю непридатні, так само, як і ділянки з високим стоянням ґрунтових вод.

Посадка мигдалю восени

Саджанці мигдалю, посаджені восени, приживаються набагато краще, ніж при весняній посадці. На відведеній під мигдальний гай ділянці за два тижні до посадки викопують ями діаметром 50-70 см завглибшки до 60 см на відстані 3-4 м одна від одної в ряду і 5,5-6,6 м між рядами. У кожну яму укладають для дренажу шар щебеню або битої цегли з піском і вносять змішані з родючим ґрунтом, що складається з піску, перегною і листової землі в пропорції 1:2:3 5-6 кг перепрілого гною і півкіло суперфосфату. Якщо ґрунт кислий, у нього потрібно внести доломітове борошно або вапно в кількості 200-300 г. Через два тижні, коли ґрунт в ямі осяде, можна братися до посадки мигдалю.

Як садити мигдаль? Посадка дерева мигдаль мало відрізняється від посадки сливи або абрикоса. Вкопати в центр ями опору – жердину такої висоти, щоб вона височіла над рівнем ділянки на півметра. Насипте в центр ями гірку з землі. Опустіть коріння саджанця в глиняну бовтанку густотою магазинної сметани і розташуйте деревце на пагорбі таким чином, щоб коренева шийка була трохи вище рівня поверхні. Засипте яму родючим ґрунтом, ущільніть його і полийте дерево 10-15 л води. Коли вода вбереться, прив’яжіть саджанець до опори і замульчуйте пристовбурні кола шаром торфу або сухої землі завтовшки 3-5 см таким чином, щоб мульча не стикалася з кореневою шийкою дерева.

Як посадити мигдаль навесні

Якщо з якоїсь причини вам довелося перенести посадку мигдалю на весну, ями під нього все одно потрібно копати восени. Закладіть у них дренажний шар із піску і щебеню, насипте шар родючого ґрунту, змішаного з добривами, і залиште ями до весни. На початку березня, перед початком сокоруху, здійснюють посадку мигдалю в тому ж порядку, як це робиться восени.

Вирощування мигдалю в саду

Догляд за мигдалем

Посадка мигдалю і догляд за ним здійснюються відповідно до агротехніки культури. Вам доведеться виконувати такі процедури, як полив, розпушування та прополювання пристовбурного кола, обрізування і підживлення рослини, а також профілактика проти хвороб і шкідників. І якщо ви все виконуватимете правильно, то зберете гарний урожай.

Як доглядати за мигдалем? У кінці березня потрібно зробити перше розпушування пристовбурного кола на глибину 10-12 см, а потім протягом вегетаційного періоду провести ще 3-4 розпушування на глибину 8-10 см. Підтримуйте чистоту пристовбурного кола, своєчасно видаляйте бур’ян.

Збирають мигдаль, коли його зовнішня зелена оболонка потемніє і почне легко відділятися від ядра. Зібрані плоди очищають від шкірки і розкладають в один шар для просушування, після чого зберігають у тканинних мішках.

Полив мигдалю

Незважаючи на те, що мигдаль культура посухостійка, краще він росте і плодоносить в умовах своєчасного і достатнього зрошення. Мигдаль, що зростає в піщаному ґрунті, потребує більш частих і рясних поливань, ніж той, що вирощується в глинистих і суглинних ґрунтах. Коли ви виявите, що ґрунт під мигдалем просох на глибину 1-1,5 см, вилийте в пристовбурні кола відро води. Перезволоження може привести до загнивання кореневої шийки рослини.

Саджанці потребують частіших поливань, ніж дорослі дерева: підтримуючі поливання слід проводити один раз на 10-14 днів.

Як виростити мигдаль в умовах відсутності води? Якщо у вас немає можливості зрошувати мигдаль протягом усього вегетаційного періоду, проведіть хоча б осінній і весняний вологозарядковий поливи рослини.

Підживлення мигдалю

Мигдаль у саду відчуває потребу в азоті, тому в кінці квітня або на початку травня в пристовбурні кола кожного дорослого дерева вносять 20 г аміачної селітри, розведеної у відрі води. Під осіннє перекопування ділянки в пристовбурні кола кожного дерева вносять по 1 кг гною, по 20 г сірчистого калію і подвійного суперфосфату. У міжряддях молодих рослин перші 5-7 років життя бажано вирощувати сидерати.

Обробка мигдалю

Вирощування мигдалю вимагає проведення профілактичних обробок дерев від шкідників і хвороб. Аби знищити збудників хвороб і шкідливих комах, що перезимували в ґрунті пристовбурного кола і тріщинах кори дерева, напровесні, до початку розпускання бруньок, проведіть обробку мигдальних дерев одновідсотковим розчином бордоської рідини. А наприкінці періоду вегетації, після закінчення падолисту, проведіть осіннє обприскування мигдалю бордоською рідиною або її аналогами, щоб знищити шкідників і хвороботворних мікроорганізмів, що влаштувалися на зимівлю.

Мигдаль у Сибіру

Хоча мигдаль без укриття в умовах середньої смуги не зимує, існують морозостійкі види і сорти рослини, які з успіхом культивують не тільки в Вологді і Санкт-Петербурзі, а й у лісостеповій та степовій частині Сибіру. До морозостійких видів належить мигдаль степовий, або низький, або російський, або бобівник, або мигдальник. Це чагарник заввишки до 1,5 м із коричневою або червонувато-сірою корою, ланцетним, шкірястим, блискучим, пильчастим по краях темно-зеленим листям завдовжки до 8 і завширшки до 3 см. Мигдаль степовий невибагливий, газо-, димо- та посухостійкий, абсолютно невимогливий до складу ґрунту і легко розмножується.

Існують дві садові форми мигдалю степового: білоквіткова і Гесслера – з квітками яскравого рожевого відтінку. Навесні квітучі гілки мигдалю степового вражають своєю красою. На основі бобівника селекціонери вивели такі високодекоративні сорти, як Анюта, Рожевий фламінго, Мрія, Біле вітрило, Рожевий туман.

Ядра плодів мигдалю степового їстівні і смачні. Ще одна перевага цього виду мигдалю в тому, що він швидко відновлюється навіть у тих випадках, коли підмерзає в сувору й малосніжну зиму.

Мигдаль у Москві і Підмосков’ї

В умовах Москви і Московської області, крім бобівника, добре росте мигдаль трилопатевий, який нормально зимує без укриття і швидко відновлюється в разі незначного підмерзання. Найстійкішими в умовах підмосковних зим виявилися форми рослини, щеплені на підщепу терну. А проте навіть дерева холодостійких сортів бажано захищати від морозів – вкривати штамби лутрасилом. А щоб захистити від підмерзання пагони, потрібно в кінці липня або на початку серпня видалити верхівкові бруньки – ця процедура стимулює швидке здеревіння пагонів, після якого їм не буде страшний мороз.

Обрізування мигдалю

Коли обрізати мигдаль

Мигдаль потребує формуючого і санітарного обрізування, а дорослі дерева – змолоджуючого. Санітарне обрізування проводять напровесні, до початку сокоруху, і восени, коли мигдаль вступить у період спокою, а формуюче обрізування роблять після цвітіння мигдалю.

Як обрізати мигдаль

Формують крону мигдалю за типом сливи, абрикоса, персика або нектарина – виводять три яруси скелетних гілок. Одразу після посадки саджанця мигдалю його обрізують на висоті 120 см, при цьому штамб у деревця формують заввишки 50-70 см.

При проріджувальному обрізуванні плодоносних дерев видаляють гілки, що загущують крону і неправильно ростуть. При вимерзанні квіткових бруньок вкорочують однорічні пагони.

Обрізування мигдалю навесні

Після зими, ще до початку розпускання бруньок, проводять санітарне обрізування мигдалю: вкорочують промерзлі однорічні прирости, обрізаючи їх до здорової тканини, видаляють поламані, хворі або деформовані гілки і пагони. Після закінчення цвітіння приступають до формуючого обрізування дерева. На висадженому восени або навесні саджанці зазвичай не менше трьох гілок, розташованих на відстані 15-20 см одна від одної – їх укорочують до 15-20 см, а на провіднику наступні 2-3 роки закладають нові яруси скелетних гілок, які мають розташовуватись одна від одної на відстані 20-30 см. Не потрібні для формування крони пагони прищипують кілька разів за літо, а потрібні вкорочують не пізніше липня, якщо вони досягнуть довжини 50-60 см. На другий і третій рік зростання мигдалю непотрібні пагони вирізають, інші вкорочують. По завершенні формування крони центральний провідник обрізають так, щоб остання скелетна гілка мигдалю була нижче провідника на 55-60 см.

Плодоносні дерева зі сформованою кроною майже не потребують обрізування, слід тільки вирізати на кільце жирові пагони, а поламані вкорочувати на 3-4 вічок. Однорічні пагони, що не заважають правильному розвитку гілок, обрізати не потрібно.

Обрізування мигдалю восени

Восени, після падолисту, проводять санітарне обрізування дерев і чагарників: обрізають сухі, поламані, хворі і загущуючі крону пагони та гілки. Якщо доводиться зрізати або спилювати товсту гілку, не забувайте обробляти зріз садовим варом. Якщо з якоїсь причини ви не встигли обрізати мигдаль до початку зими, перенесіть санітарне обрізування на весну.

Розмноження мигдалю

Як розмножувати мигдаль

У природних умовах мигдаль розмножується насіннєвим способом, у культурі ж вважають за краще розмноження окуліруванням, оскільки на вирощування дерева з насіння йде дуже багато часу. Однак варто знати, як можна виростити мигдаль із кісточки хоча б тому, що таким чином можна підготувати підщепу для сортового живця. Для вирощування підщеп вам знадобляться насіння гіркого мигдалю, але якщо ви не зумієте його роздобути, можна використовувати насіння солодкого мигдалю. Окрім цих двох способів, якщо у вас мигдаль росте не деревом, а кущем, вдаються до розмноження рослини паростю і відсадками.

Вирощування мигдалю з насіння

Сіють насіння навесні або під зиму. Якщо ви вирішили сіяти мигдаль навесні, необхідно піддати насіннєвий матеріал стратифікації – на 3-4 місяці помістити його в овочевий ящик холодильника. Насіння мигдалю сіють у борозенки завглибшки 8-10 см на відстані 10 см одна від одної, дотримуючись дистанції між борознами 45-60 см. Проросте насіння на наступний рік, у квітні, і вам потрібно буде його поливати, прополювати і розпушувати ділянку. У липні, коли сіянці досягнуть у висоту 50-60 см, бічні гілочки на стовбурах нижче 10-12 см від рівня поверхні слід вирізати секатором на кільце. У ці терміни товщина стовбура сіянця в районі кореневої шийки наближається до 1 см, а це означає, що деревце вже можна використовувати як підщепу, але спочатку його потрібно пересадити на постійне місце і дати прижитися.

Щеплення мигдалю

Розмноження мигдалю здійснюється також способом окулірування. В якості підщепи використовують не тільки саджанці мигдалю, але також сливи, аличі та терну. Проводити процедуру краще в самий розпал сокоруху – в середині квітня або в кінці серпня, в холодну пору доби – о 16 годині дня або рано-вранці. За два дні до процедури підщепу рясно поливають, щоб при проведенні окулірування кора добре відокремлювалася від деревини. Для прищепи вибирають добре розвинені прямі пагони зі сформованими вегетативними бруньками. Щоб щепа не втрачала вологи, з неї видаляють усе листя, залишивши лише черешки завдовжки не більше 1 см.

Штамбик у місці щеплення протирають від пилу, потім у районі кореневої шийки гострим ножем роблять Т-подібний надріз і обережно відгинають кору в місці сходження перпендикулярних ліній. Із прищепи зрізують щиток із брунькою такої довжини, щоб вона розмістилася в надріз на підщепі. Коли зрізуватимете щиток, захопіть окулірувальним ножем, окрім кори, тонкий шар деревини і, намагаючись не торкатися до неї руками, вставте щиток у Т-подібний надріз на підщепі, щільно притисніть до нього кору і зафіксуйте місце щеплення, обернувши його пластиром або скотчем, але так, щоб не закрити ними саму бруньку.

Якщо через 2-3 тижні залишок черешка відвалиться, а вічко буде зеленого кольору, значить, окулірування пройшло успішно і пластир можна послабити. Якщо ви проводили окулірування в кінці літа, то фіксуючу пов’язку не слід знімати до наступної весни, а кореневу шийку з щепленням краще підгорнути землею. Навесні, коли ви переконаєтеся, що брунька прижилася, звільніть кореневу шийку від землі, а місце щеплення від пластиру або скотча, потім обріжте підщепу трохи вище місця щеплення, а якщо у вас навесні вітряно, то зріз слід робити на 10-12 см вище прищепленої бруньки. Коли почнуть з’являтися пагони зі сплячих бруньок нижче місця окулірування, їх слід відразу видаляти, не даючи їм змоги дерев’яніти.

Розмноження мигдалю паростю і відсадками

Якщо ваш мигдаль росте кущем, то після обрізування він, як правило, утворює парость. На другий рік, коли коріння у парості стане сильним, паростки відкопують і пересаджують на постійне місце.

Якщо ви вирішили спробувати розмноження відсадками, виберіть для цього гнучкі пагони, укладіть їх на ґрунт, зафіксуйте в декількох місцях дротяними шпильками і засипте шаром землі завтовшки близько 20 см. Коріння у відсадків формуються довго, і весь цей час ви повинні поливати відсадок, розпушувати навколо нього ґрунт і видаляти бур’ян. Приблизно за рік або трохи більше, коли у відсадка сформується сильна коренева система, його відокремлюють від материнської рослини, відкопують і відкидають.

Хвороби мигдалю

Хвороби мигдалю вражають рослину у випадках, коли порушено агротехніку культури або вона ослаблена неправильним чи несвоєчасним доглядом. Найчастіше мигдаль потерпає від парху (парші), церкоспорозу, іржі, моніліозу, сірої гнилі та клястероспоріозу.

Церкоспороз – ця грибкова хвороба найчастіше вражає листя мигдалю, але за сильного ураження потерпіти можуть також черешки і пагони рослини. Перші ознаки хвороби можна виявити в червні – на листках з’являються округлі червоно-бурі плями діаметром від 2 до 4 мм, а в умовах підвищеної вологості на них утворюється сіруватий наліт. Згодом у центрі плям листова тканина висихає і випадає, рослині доводиться відрощувати нове листя, на що витрачається багато сил, і це негативно позначається на розвитку плодів. Як боротьбу з хворобою, щойно будуть виявлені перші її симптоми, проводять обробку мигдалю фунгіцидами.

Парх вражає не тільки листя, але також квіти і пагони мигдалю. Як превентивні заходи від парху можна розглядати вирощування стійких до хвороби сортів рослини, перекопування ділянки після падолисту, профілактичну весняну та осінню обробку мигдалю бордоською рідиною, своєчасне обрізування та спалювання хворих пагонів і гілок. Добре справляються з пархом, як і з іншими грибковими захворюваннями, препарати з категорії фунгіцидів.

Іржа проявляється невеликими рудими плямами на верхній стороні листової пластини, а на споді листків утворюються коричневі подушечки. Плями розростаються, зливаються, від чого листя сохне і передчасно опадає. З іржею борються обробкою мигдалю водною колоїдною суспензією сірки. Як превентивний захід необхідно восени прибирати з ділянки рослинні залишки і перекопувати ділянку.

Моніліоз – збудник цього захворювання проникає через маточку квітки і вражає молоді пагони, листя та квітки мигдалю. Позбутися моніліозу можна своєчасною обробкою мигдалю фунгіцидами – наприклад, Хорусом.

Клястероспоріоз, або дірчаста плямистість, вражає всі кісточкові культури, не є винятком і мигдаль. Сприяє появі і швидкому розвитку хвороби тепла дощова погода. Хвороба вражає листя, квітки, пагони і плоди, проте типові ознаки клястероспоріозу з’являються передусім на листі мигдалю – дрібні плями червоно-бурого, малинового або червоно-фіолетового відтінку. Вони поступово збільшуються в розмірах, зливаються, а тканина в їхньому центрі відмирає, світлішає і випадає. Відмітною рисою захворювання є явно виражена темна облямівка навколо плям, що не дасть сплутати клястероспоріоз з іншими захворюваннями. При сильному ураженні кори з пошкоджених пагонів починає текти камедь. Для боротьби із захворюванням використовують обробку мигдалю препаратами Хорус, Купроксат, Скор, Топаз або Вектра, обприскавши рослину вперше на початку цвітіння, удруге після цвітіння, потім через два тижні після другої обробки.

Сіра гниль, або ботритис, проявляється утворенням на листі і пагонах бурих плям, що швидко збільшуються в розмірах. В умовах підвищеної вологості повітря рослину вкриває сірий пухнастий наліт, що складається зі спор грибка. Цей наліт розносить вітер, і сірою гниллю заражаються сусідні рослини. Для боротьби з цим грибковим захворюванням використовують такі фунгіциди, як Топаз, Чемпіон, Купроксат, Оксихом. Щоб уникнути зараження сірою гниллю, намагайтеся не створювати занадто щільних посадок, уникати потрапляння на листя добрив із підвищеною концентрацією азоту. При появі симптомів хвороби необхідно вирізати уражені ділянки, після чого обробити мигдаль одним із зазначених препаратів. Можна обмазувати уражені ділянки, розвівши в відрі води 30-40 г фунгіциду Ровраль і 300-400 г клею КМЦ.

Шкідники мигдалю

Із комах-шкідників найбільше потерпає мигдаль від павутинного кліща, мигдалевого насіннєїда, попелиці та листовійки.

Мигдальний насіннєїд зимує в пошкоджених плодах мигдалю, тому так важливо видаляти восени з дерева і з пристовбурного кола рослинні залишки. Проведення профілактичних робіт (весняне й осіннє обприскування дерев одновідсотковою бордоською рідиною) також може знизити ризик ураження мигдальних горішків насіннєїдом. Для гарантованого захисту рослини проведіть ще одну обробку мигдалю відразу після цвітіння.

Листовійка, точніше, її гусінь живиться листям, при цьому згортаючи його. Для профілактики потрібно зрізати і знищувати кладки метелики-листовійки і згорнуті гусінню листя, а напровесні, коли в саду температура підніметься вище 4 ºC, обробити дерева бордоською рідиною або препаратом Профілактин, розчинивши півлітра препарату в 10 л води. Якщо гусениці розплодилися, доведеться вдаватися до обробки мигдалю такими інсектицидами, як Актеллік, Каліпсо, Фуфанон, Дітокс, Тагор, Золон тощо.

Попелиця – всюдисущий і дуже небезпечний шкідник, який живиться клітинним соком листя і молодих пагонів мигдалю та переносить невиліковні вірусні хвороби. Боротьба з нею має бути нещадною, тим паче, що за один сезон вона може дати дев’ять поколінь. Для профілактики поблизу від мигдалю можна посадити зонтичні рослини – кріп, фенхель – які приваблять у ваш сад пожирачів попелиці дзюрчалок. Знищувати тлю краще народними засобами – настоєм полину, пижма, тютюнового пилу, гіркого перцю, часнику, цибулі, кульбаби, бадилля томата і картоплі. Для перемоги над шкідником буде потрібно 3-4 обробки. З інсектицидів добре впораються з попелицями Біотлін і Антітлін.

Павутинний кліщ поселяється на мигдалі в період посухи. Він швидко розмножується, його популяція живе в сплетеній кліщами найтоншій павутині. Харчується цей шкідник, як і тля, клітинним соком листя і молодих пагонів. У результаті життєдіяльності павутинних кліщів рослина слабшає, і її можуть вразити будь-які хвороби, зокрема ті, переносниками яких є павутинні кліщі. Застосовувати проти кліщів інсектициди марно, оскільки вони є павукоподібними, тому боротьбу слід вести акарицидами (Аполло, Омайт, Флумайт) або інсектоакарицидами (Агравертін, Акарін, Кліщовит, Акарін, Фітоверм).

Сорти мигдалю

Солодкі сорти мигдалю звичайного поділяються на твердошкаралупні, з яких оболонку знімають щипцями, і м’якошкаралупні, шкірку з яких знімають рукою. Пропонуємо вам кілька сортів, що добре себе зарекомендували, серед них ви зможете вибрати мигдаль і для свого саду:

  • Ювілейний – пізноквітучий посухостійкий сорт зі шкаралупою середньої товщини і щільним, солодким, сухим ядром;
  • Аюдагський – пізньостиглий швидкоплідний урожайний сорт, який набуває плодоношення на 3-4 рік після посадки. Сорт м’якошкаралупний, плосоовальное ядро світло-коричневого кольору, щільне і солодке;
  • Севастопольський – жаростійкий і посухостійкий пізньостиглий сорт дуже високої продуктивності з м’якою шкаралупою і щільними, солодкими білими ядрами;
  • Мангуп – посухостійкий пізньостиглий сорт, стійкий до шкідників і хвороб із м’якою шкаралупою і твердими, щільними солодкими маслянистими ядрами;
  • Ароматний – самобезплідний пізньоквітучий сорт із твердою шкаралупою й запашними щільними і маслянистими ядрами чудового смаку;
  • Десертний – стійкий до обмороження квіткових бруньок самобезплідний сорт із шорсткою м’якою шкаралупою й овальними солодкими ядрами з маслянистим смаком. Як запилювачі підходять сорти Приморський і Пряний;
  • Приморський – урожайний сорт із віялоподібною формою крони, який має стійкий період спокою, з подовженими маслянистими плодами. Як запилювачі підходять сорти Десертний і Аленіков.

Окрім описаних, затребуваними в культурі є сорти Ялтинський, Нікітський 62, Паперовошкаралупний, Римс, Нікітський пізньоквітучий, Несебр, Дабков, а також каліфорнійські сорти Нонпарель, Нек плюс ультра, Кармель, Падре, Мішн, Монтерей та Сонора.

Сорти мигдалю для Підмосков’я

Як ми вже писали, виростити в умовах Московської області будь-якої сорт мигдалю звичайного проблематично – а все через холодні зими, після яких рослина може не відновитися. Тому краще вирощувати в Підмосков’ї мигдаль степовий, або так званий бобівник, декоративність якого важко перехвалити, а горішки за смаковими якостями майже не поступаються плодам найкращих сортів мигдалю солодкого.

Властивості мигдалю – шкода і користь

Корисні властивості мигдалю

Чим корисний мигдаль? Ядра мигдалю містять до 67 % жирної олії. Мигдаль – один із найкращих у світі рослинних джерел білку. У ньому міститься стільки ж білку, скільки і в пісному м’ясі – до 30 %, причому це високоякісний майже повністю абсорбований білок, тому мигдаль є найкращою альтернативою для вегетаріанців. Окрім того, мигдаль містить кальцій, магній, фосфор і марганець, цукри, ферменти, потужний антиоксидант вітамін E і вітаміни групи B.

Мигдаль благотворно діє на ліпіди крові, очищає внутрішні органи від шлаків і токсинів, стимулює розумову діяльність, зміцнює зір, збільшує вироблення сперми у чоловіків. Його рекомендують хворим на астму і плеврит, він показаний при виразках і саднах у кишківнику та сечовому міхурі. Італійські науковці дослідним шляхом довели, що регулярне вживання в їжу мигдалю підвищує опір організму до вірусних інфекцій.

Шкірка ядер мигдалю містить антиоксидантів у десять разів більше, ніж самі ядра. І, до речі, її використовують для підфарбовування вин і виробництва бренді.

У народній медицині зацукрований мигдаль застосовують для лікування анемії, недокрів’я, безсоння і кашлю. Ядра мигдалю мають знеболюючу, протисудомну, обволікаючу і пом’якшувальну дію.

Незважаючи на свою калорійність, мигдаль сприяє схудненню, оскільки частина жирних кислот, які містяться в ньому, виводяться з організму, не встигнувши засвоїтися. Якщо ви будете їсти в день не більше 30 г сирих (не смажених і не солоних) горішків, це допоможе вам скоротити кількість ліпідів, нормалізувати рівень холестерину і схуднути.

Мигдальна олія – найцінніший продукт. Її застосовують при запаленні легень, астмі, отитах, хворобах серця, нирок, стоматитах. Вона благотворно діє на шкіру, усуваючи подразнення, зволожуючи її і надаючи їй пружності. Це один із найкращих засобів для зміцнення волосся, стимулювання його росту і надання йому блиску та еластичності. Мигдальна олія швидко вбирається й активує процес регенерації клітин, тому його використовують як основу для різних мазей і кремів.

Мигдаль – протипокази

Для деяких людей мигдаль може бути сильним алергеном. Людям, що страждають ожирінням, слід обмежувати вживання мигдалю зважаючи на його високу калорійність.

Небезпечними можуть виявитися недостиглі ядра, оскільки ціанід, що міститься в них, може викликати отруєння. З обережністю треба ставитися до зіпсованих або прострочених ядер – вони можуть бути отруйними. Не давайте мигдаль маленьким дітям, тому що ядро горіха може потрапити в їхні дихальні шляхи.

Література

  1. Інформація про Плодівництво
  2. Інформація про Плодові дерева

У этого термина существуют и другие значения, см. Миндаль (значения). Миндаль на ветке, орехи в скорлупе, орехи, очищенные от скорлупы

Миндаль (миндальный орех) — съедобные ядра семян или сами семена одноимённого растения. Широко культивируется вид Миндаль обыкновенный.

Описание плода

Плод миндаль — это небольшая сухая однокостянка, косточка, покрытая кожистым зелёным мясистым несъедобным околоплодником. Эта часть плода, которая соответствует мякоти сочных костянок других сливовых, у миндаля представляет собой тонкую бархатистую оболочку косточки, которая при созревании высыхает и трескается. Внутри гладкой дырчатой косточки находится съедобное ядро. Масса косточки 2,8–3,6 г. Сухие ядра содержат до 54% жиров, около 30% белков, витамины В, Е, K и другие. Форма плодов и семян продолговатая и приплюснутая с боков, один из концов заострён, ядра в разрезе белые, покрыты кожицей бурого цвета.

В состав миндаля входят:

  • белки (20 %);
  • жиры (50 %);
  • углеводы (13 %);
  • клетчатка (4 %);
  • минеральные вещества (2,5 %).

Разновидности

У широко культивируемого миндаля обыкновенного встречаются двe разновидности: сладкий (подвид лат. Prunus dulcis var. dulcis) и горький (лат. Prunus dulcis var. amara). Горечь объясняется присутствием амигдалина (2—8 %). Горький миндаль несъедобен, но пользуется популярностью при производстве парфюмерии из-за сильного аромата.

В Азии в небольших количествах выращивают на орехи виды Миндаль курамский и Миндаль узбекистанский.

Использование

Сладкий миндаль идёт в еду в свежем виде, а также применяется для изготовления кондитерских изделий: печенья, тортов, марципана, карамельных начинок. Из сладкого миндаля получают также пищевое миндальное масло (из горького — горькоминдальное для дальнейшей переработки).

Горький миндаль в кулинарии также подмешивается к обыкновенному (1—2 % по массе) для оттенения орехового вкуса в конечном изделии. Без горького миндаля присутствие ореховой массы в выпечке может остаться незаметным.

Миндальная масса применяется в кондитерских изделиях чаще массы других орехов из-за её универсальности (способности сочетаться с любым тестом). В отличие от миндаля, грецкие орехи содержат слишком много масла и потому используются только для внутренней начинки, а фундук может вызвать подсушивание и пригорание.

Товарные свойства

Торговля производится как целыми, так и очищенными от скорлупы орехами с влажностью ядра не более 10 %.

Согласно ГОСТ 16830—71 «Орехи миндаля сладкого. Технические условия», сладкие миндальные орехи относятся к одной из четырёх товарных групп:

  • бумажноскорлупные;
  • мягкоскорлупные (скорлупа легко удаляется руками);
  • плотноскорлупные;
  • твёрдоскорлупные.

Все орехи, кроме твёрдоскорлупных, могут быть высшего или первого сорта, твёрдоскорлупные орехи бывают только первого сорта.

Примечания

Литература

Для улучшения этой статьи желательно:

  • Проставив сноски, внести более точные указания на источники.

FILED UNDER : Справочник

Submit a Comment

Must be required * marked fields.

:*
:*